Андрій Самійлович Малишко
(14 листопада 1912 р. — 17 лютого 1970 р.)
Поет, публіцист, перекладач, державний та громадський діяч. Депутат Верховної Ради УРСР ІІІ-VI скликань.
Нагороджено орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, "Знак пошани". Лауреат державних премій УРСР та СРСР.
Почесний громадянин міста Обухова.
***
14 листопада 1912 року в Обухові в родині селянина Самійла Микитовича Малишка та його дружини Ївги Остапівни народився син Андрій. Дитинство майбутнього поета проходило в суворих умовах трудової сім`ї, де шматок хліба добувався наполегливою працею.
До першого класу Обухівсько трудової школи Андрій пішов на восьмому році (1920) і вже вмів не лише читати, а й писати. Віршувати почав рано, коли йому було десь приблизно 12 років. Закінчивши школу, Малишко 1928 року вступив до Київського медтехнікуму, але в березні 1930 залишив його і вступив до Київського інституту соціального виховання. Тоді ж було надруковано його перші твори.
З 1934 року працює в харківській газеті "Радянське село", яку залишає, бо призваний до армії. У період з 1936 по1939 роки працює в газетах "Комсомолець України", "Літературна газета".
Протягом цих років світ побачили кілька збірок поезій: "Батьківщина", "Лірика", "З книги життя", "Народження синів".
З 1939 року обіймає посаду відповідального редактора журналу "Молодий більшовик", видав збірки "Листи червоноармійця Опанаса Байди", "Зореві дні", "Жайворонки".
У період з 1949 по 1953 рік - збірки "Весняна книга", "Щедре літо", "Вибране", "За синім морем", "Кораблик", "Нові обрії".
З 1941 по 1944 роки Малишко перебуває на фронтах Другої світової війни військовим кореспондентом, паралельно працюючи над збірками "До бою вставайте!", "Понад пожари", "Україно моя".
День Перемоги зустрів у Берліні. Після війни Малишка чотири рази обирали до Верховної Ради УРСР - люди завжди відчували в ньому вроджену честь, відповідальність та любов до рідної країни та народу.
Чи не найбільше віршів зі свого творчого доробку Андрій Самійлович присвятив своїй матері - Івзі Базилисі. Саме завдяки безмежній синівській любові з`явилася на світ всесвітньо відома "Пісня про рушник", музику до якої написав Платон Майборода. Вперше прозвучала ця пісня у кінофільмі "Літа молодії". Отча сторона завжди була з ним і слугувала невичерпним джерелом його поетичних натхнень. Безмежно любив її ландшафти і пейзажі, наддніпрянські кручі, що дихають вічністю. А тому часто і охоче приїздив до рідного села, до рідні, до школи, в якій колись навчався... У вірші, який називають перлиною творчого доробку поета "Стежина", створеному за 8 днів до смерті, 8 лютого 1970-го, він знову подумки повертається до батьківського порогу. Як виявилось, уже назавжди...
17 лютого 1970 року Андрія Самійловича не стало.
Почесний громадянин міста Обухова.